Ірвін Ялом присвятив цілу книжку проблемі страху перед смертю.
Я чув, що Василій Великий говорив, що правдива філософія починається з питання, відчуття про смерть. І тут варто пригадати те, що для Отців Церкви філософія була певним входом у спілкування з Богом, до зустрічі з Христом.
Я пригадав як сильно є захоплення саме темою смерті у сучасних підлітків. Наприклад, готи. І це мені говорить про певну пустку, яку відчувають молоді люди, що навіть в смерті вони починають бачити щось позитивне і добре.
Я зовсім не вважаю, що смерть може привести людину до правдивого пізнання Бога. Людина, яка відчула страх смерті, починає робити все для того, щоб втекти. І так віра може бути втечею від смерті. Чи така віра є потрібною Богові? Віра вимушена, віра, коли людині вже нема до кого звернутися. Ця віра є поверхова і не торкається самої глибині людини.
Я виходжу з того, що віра починається з зустрічі. Безперечно, ця зустріч може відбутися на порозі смерті. Але є чистою благодаттю і присутність сметі в цей момент є скоріше всього другорядною обставиною.
Але ми маємо визнати, що смерть є таємницею. Ми не знаємо що нас там чекає. Віра лише пробивається крізь цю темряву слабим промінчиком, довіряючись Любові Всемогутнього Бога. Тобто відсутність страху смерті у віруючих є наслідком віри. Але і віруюча людина може відчувати цей страх смерті.
Але не треба обов'язково звинувачувати таку людину у слабкості віри, адже Сам Христос не хтів помирати і молився перед Своїми стражданнями.
Є залишається питання про смерть. Чи вона може мотивувати до правдивого доброго життя? Мені так не здається. Лише любов, бажання Близькості Бога може допомогти людині відкинути страх смерті. Я знаю, що у Середньовіччі проповідники саме на це ставили свій головний натиск. І монахи вітали одне одного саме згадкою про смерть. В нас же час люди настільки бояться смерті, що намагаються усіляко вирізати її зі своєї культури та світогляду. А мені лише здається, що є щось набагато сильніше чим треба закликати людину, про що їй треба говорити: про Божу Любов, про її самотність, про те, що Бог хоче жити з людиною.
Сама думка, твердження про те, що Бог любить людину в певній мірі нівелює саму проблему смерті. Якщо Бог любить, то Він не допустить того, щоб ті, які вірять і звіряються на Нього, не загинули.
Але християнство безперечно ще більше звертається до самої теми смерті, адже Христос Воскрес. Ісус не є тільки Божою Любов'ю. Він є розіп'ятий. Він є померлий. Він є похований у гріб. Якщо ми говоримо про те, що Христос є новий Адамом, то тим більше ми маємо визнати що смерть Ісуса пов'язана з нашою смертю. Христос не тільки плакав над Лазаря, тому що Він його любив, але і тому що Він взагалі зустрівся з самою смертю, зі смертю людини. Він справді увійшов у смерть. І вийшов з неї переможцем.
Тому такими важливими є для нас саме святкування Великодня. Тому сама християнська віра беззаперечно базується на цьому просто визнанні, що Христос Воскрес. Тема смерті не є осоружною для християнства, просто вона є усього навсього другорядною, вона є фоном для великої Божої Любов'ю.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Изгоняя демонов (бесов), мы являем Христа этому миру. - Илларион Как всегда, на моем сайте выложена и аудиоверсия этой проповеди. Заходите, слушайте. http://nilys.narod.ru
Так же, я на начал на сайте выкладывать новости, которые можно назвать приметы конца времен... заходите, читайте. Если у Вас есть такие новости пишите мне, я с радостью их выложу. Нам важно знать!!!
Поэзия : 3) Жизнь за завесой (2002 г.) - Сергей Дегтярь Я писал стихи, а они были всего лишь на бумаге. Все мои знаки внимания были просто сознательно ею проигнорированы. Плитку шоколада она не захотела взять, сославшись на запрет в рационе питания, а моё участие в евангелизациях не приносило мне никаких плодов. Некоторые люди смотрели на нас (евангелистов) как на зомбированных церковью людей. Они жили другой жизнью от нас и им не интересны были одиночные странствующие проповедники.
Ирина Григорьева была особенной. Меня удивляли её настойчивые позиции в занимаемом служении евангелизации. Я понимал, что она самый удивительный человек и в то же время хотел, чтобы она была просто самой обыкновенной девушкой. Меня разделяла с ней служебная завеса. Она была поглощена своим служением, а я только искал как себя применить в жизни и церкви. Я понимал, что нужно служить Богу не только соответственно, не развлекаясь, но и видел, что она недоступна для меня. Поэтому в этом стихе я звал её приоткрыть завесу и снять покрывало. Я хотел, чтобы она увидела меня с моими чувствами по отношению к ней и пытался запечатлеть состояние моего к ней сердечного речевого диалога, выраженного на бумаге. Но, достучатся к ней мне всё никак не удавалось.
